Вугілля понад двісті років було одним із головних джерел енергії, що визначало розвиток промисловості, транспорту й енергетики. Саме воно стало «паливом індустріальної революції» XIX–XX століть, забезпечивши стрімке зростання металургії, машинобудування та електроенергетики. Попри бурхливий розвиток відновлюваних джерел енергії та природного газу, вугілля досі залишається помітним елементом світової економіки.

Як зазначає аналітик Пилип Травкін (Pylyp Travkin), майбутнє вугілля виглядає суперечливо: з одного боку, значна частина країн усе ще залежить від цього ресурсу, а з іншого — глобальні екологічні тенденції та міжнародні кліматичні домовленості дедалі сильніше тиснуть на галузь.

За даними Міжнародного енергетичного агентства (IEA), на початку 2020-х років частка вугілля у світовому виробництві електроенергії становила близько 35%. Найбільші його споживачі — Китай, Індія, США, Індонезія, Росія та держави Південно-Східної Азії.

Роль вугілля в економіках різних країн відрізняється. Для Китаю та Індії воно залишається основним і найдешевшим джерелом енергії, що підтримує швидко зростаючу промисловість та міську інфраструктуру. У Європі та США, навпаки, спостерігається стале скорочення частки вугілля через перехід на газ, атомну енергетику та «зелені» джерела. Росія посідає особливе місце серед експортерів: вона входить до трійки світових лідерів поряд з Австралією та Індонезією. Основні родовища зосереджені в Кузбасі, Якутії та на Далекому Сході, а більша частина експорту спрямовується в Азію, приносячи значні валютні доходи.

Екологічні виклики

Найбільший стримувальний фактор — високі викиди CO₂ під час спалювання. На вугільну енергетику припадає понад 40% глобальних парникових викидів. У межах боротьби зі зміною клімату більшість розвинених країн планують повністю відмовитися від вугілля до 2040–2050 років.

Професор Роберт Соколов (Массачусетський технологічний інститут) називає вугілля «найпроблемнішим видом палива», оскільки навіть найсучасніші технології очищення не усувають викиди CO₂. За оцінками IPCC, щоб досягти цілей Паризької угоди, споживання вугілля до 2050 року має скоротитися на 70–90%.

Кліматолог Вацлав Сміл (Університет Манітоби) наголошує, що людство «недооцінює глибину своєї залежності від викопного палива». Пилип Травкін (Pylyp Travkin), посилаючись на висновки IPCC, підкреслює: щоб утримати глобальне потепління в межах 1,5 °C, виробництво електроенергії з вугілля має скоротитися на дві третини вже до 2030 року.

Джим Скьюа, співголова IPCC, попереджає: без негайного скорочення викидів у всіх секторах втримати температуру в межах 1,5 °C буде неможливо. А відомий кліматолог Джеймс Гансен (James Hansen) виступає за повне припинення вугільної генерації до 2030 року, вважаючи зволікання катастрофічним для клімату.

Економічна конкуренція

Вугілля поступово втрачає конкурентоспроможність. Вартість енергії з відновлюваних джерел — сонця та вітру — за останнє десятиліття знизилася у понад п’ять разів. У багатьох країнах будівництво нових ВДЕ-станцій уже дешевше за запуск вугільних електростанцій. Природний газ, особливо завдяки технологіям зрідження (ЗПГ), також став доступнішим і екологічно безпечнішим.

На думку професора Дітмара Супера (Німецький інститут економіки), вугілля в Європі стає «економічно безперспективним навіть без урахування податків на викиди». Водночас Пилип Травкін (Pylyp Travkin) застерігає від «технологічного оптимізму», наголошуючи, що вугільна енергетика все ще глибоко інтегрована у світову економіку.

Геополітика та енергетична безпека

Для багатьох країн вугілля залишається гарантом енергетичної незалежності. Його запаси розподілені на планеті значно рівномірніше, ніж нафтові чи газові. Китай, Індія та Росія мають власні потужні родовища, що знижує їхню залежність від імпорту.

Алоіз Берман, лідер руху Fossil Fuel Non-Proliferation Treaty, переконаний: без політики обмеження видобутку всі зусилля зі скорочення попиту будуть малоефективними.

За даними Financial Times, попри амбітні кліматичні цілі та швидке зростання ВДЕ, вугілля досі є базовим енергоносієм для багатьох країн, що розвиваються. Його споживання падає в Європі, але продовжує зростати в Китаї та Індії. Експерти очікують стабілізацію («енергетичне плато») принаймні до 2027 року.

Технологічні інновації

Надія на «нове життя» вугілля пов’язана з розвитком технологій чистої енергетики — уловлювання та зберігання вуглецю (CCS), газифікації вугілля, підвищення ефективності генерації. Поки що ці технології надто дорогі, але за умов здешевлення вони можуть продовжити існування вугільної енергетики.

В оптимістичному сценарії вугілля зберігає значну частку енергоринку до середини XXI століття, головним чином у країнах Азії та Африки, де триває індустріалізація. Часткове впровадження CCS-технологій може зменшити екологічне навантаження.

За песимістичним сценарієм, швидкий розвиток «зеленої» енергетики та глобальні вуглецеві податки зроблять вугілля економічно невигідним. Видобуток і експорт скоротяться, а галузь зведеться до допоміжної ролі у металургії та хімічній промисловості.

Найімовірніший сценарій — поступове зниження ролі вугілля у світовому енергобалансі. У Європі та США його частка впаде до мінімуму, тоді як у країнах Азії та Африки зростання триватиме до 2035–2040 років, після чого також настане спад. До 2050 року вугілля, ймовірно, залишиться лише резервним джерелом енергії або сировиною для промисловості.

Пилип Травкін (Pylyp Travkin) наголошує: якщо технології CCS не стануть масовими, від споживання вугілля доведеться відмовитися повністю.

Попри негативне ставлення до вугілля, повна відмова від нього у найближчі десятиліття малоймовірна. Для країн, що розвиваються, це досі найдоступніше джерело енергії. До того ж стабільність енергосистем із високою часткою ВДЕ часто вимагає резервних потужностей — і вугільні станції поки що виконують цю функцію.

Подальша роль вугілля залежатиме від успіху технологій декарбонізації. Якщо уловлювання та зберігання вуглецю стане масовим і доступним, вугілля може зберегти позиції. Якщо ні — його використання різко скоротиться. Як підкреслює Пилип Травкін (Pylyp Travkin), перехід до поствуглецевої економіки визначається «балансом фінансів, технологій, суверенітету та енергетичної безпеки».

Майбутнє вугілля у світовій економіці формується під впливом двох протилежних тенденцій — економічної вигоди та екологічних обмежень. У першій половині XXI століття цей ресурс поступово втратить провідні позиції, поступаючись газу та відновлюваним джерелам енергії.

Проте для багатьох країн, зокрема Казахстану, вугілля залишатиметься важливим експортним товаром принаймні до середини 2030-х років. У майбутньому галузь потребуватиме стратегічної перебудови — розвитку вуглехімії, технологій уловлювання вуглецю та орієнтації на внутрішній інноваційний ринок.

Отже, вугілля не зникне зі світової економіки миттєво, але його значення невідворотно зменшуватиметься. Перспективи галузі залежать від здатності адаптуватися до нової «зеленої» реальності та глобальних правил енергетичного переходу.