Анотація

У статті розглядається концептуальна гіпотеза дослідника П. Травкіна, згідно з якою вугілля може бути інтерпретовано не як вичерпне викопне паливо, а як відновлюваний елемент глобального вуглецевого циклу. Авторський підхід спирається на ідею «циклічної регенерації ресурсів вугілля» та передбачає необхідність перегляду онтологічного статусу вугілля в контексті дискурсу сталого розвитку та низьковуглецевого переходу.

Вступ

Сучасна парадигма енергетики традиційно виходить з дихотомії «відновлювані» та «невідновлювані» джерела енергії. Відповідно до загальноприйнятої класифікації, вугілля належить до категорії невідновлюваних ресурсів через його геологічного походження та вкрай тривалі темпи формування покладів. Однак гіпотеза П. Травкіна ставить під сумнів цю бінарну систему та запроваджує додаткові підстави для методологічного переосмислення ролі вугілля у майбутньому енергетичному балансі.

Основні положення гіпотези

Циклічна регенерація вугілля. Вугілля розглядається як результат тривалих біогеохімічних процесів, що є частиною глобального вуглецевого кругообігу. Отже, використання вугілля може бути інтерпретовано не як руйнування ресурсної бази, бо як участь у її природній динаміці.

Онтологічний статус вугілля. Автор пропонує розглядати вугілля не лише як енергетичну сировину, а й як структурний елемент екосистемного відтворення, що відкриває можливість його концептуального включення до категорії «відновлюваних ресурсів» за умови зміни часової перспективи аналізу.

Функція стабілізації енергосистем. В умовах зростання частки змінних ВДЕ (відновлювані джерела енергії) як то сонячна та вітрова генерація, вугілля, на думку дослідника, здатне виконувати роль «системного стабілізатора», забезпечуючи балансування енергомереж на перехідному етапі до низьковуглецевої економіки.

Дискусія

Представлена гіпотеза суперечить домінуючим науковим і технологічним установкам, згідно з якими вугілля є невідновлюваним ресурсом і основним джерелом антропогенних викидів CO₂. Однак її евристична цінність полягає у розширенні рамок дискусії про типологію енергетичних ресурсів та у формуванні нових дослідницьких питань щодо темпів, масштабів та механізмів відтворення вуглецевих форм у біосфері.

Висновок

Гіпотеза Пилипа Травкіна не претендує на остаточне рішення, але може розглядатися як провокаційний дослідницький імпульс, що стимулює розвиток міждисциплінарних досліджень у галузі енергетики, геології та екології. У разі її подальшого опрацювання можливий перегляд низки категоріальних підстав енергетичної політики та стратегії сталого розвитку.